Пограниччя

Оригинал взят у bilozerska в Пограниччя

Журналіст спитав, де була моя грань між ще-не-війною і вже-війною, у який момент я зрозуміла, що це вже не не вишколи, не страйкбол, а Війна? Коли вперше почула свист куль? Коли побачила перших убитих? Коли загинув друг?
Я замислилась. Відповісти на це питання виявилось складніше, ніж здавалося.
Згадала, як зустріла хлопців, з якими разом роками ходила на вишколи, а потім доля розвела нас по різних підрозділах, і здивувалася, що рік війни анітрохи їх не змінив. Вони сказали: "А чому ми повинні були змінитися? Для нас ця війна почалася десять років тому".

Можливо, так було і зі мною? Але все ж таки мав бути якийсь пограничний момент. Я не жила все життя у "зоні АТО" і не брала від народження участі у бойових діях.

А потім я згадала. Це відчуття пограниччя виникало кілька разів, і було пов'язане і не з яскравими, і не з кривавими моментами.

Вперше - коли у квітні 14-го приїхала у Дніпропетровськ (дорогою уперше в житті побачивши блокпости) і в центрі міста вийшла з машини з автоматом в руках, ні від кого не ховаючись. Це було дивно, дико, нереально, адже досі в такому вигляді я ходила виключно по лісах. Коли мир, так не буває. Отже, це була війна.

Однієї ночі нас підняли по тривозі, наказали пошикуватися з речами і бути готовими їхати туди, де нам видадуть зброю (чого ми вимагали вже багато тижнів). Очікуючи своєї черги на виїзд, я недисципліновано лежала біля дверей штабу, на власному рюкзаку і наколіннику "Маклауда", і розуміла, що зброю не видають просто так. Це була ніч пограниччя.

Перед першим моїм бойовим виходом (він стався пізніше, в ту ніч не судилося), я в дніпропетровському "Мілітаристі" віддала усі гроші з гаманцем (і ще трошки позичила у приятеля) за якісне взуття - берці XAIX. Раніше я жодного разу у житті не віддавала останнє за одяг чи взуття, тим більше - за військове. Носила дешеве, доношувала старе і ніколи тим не переймалася. Лише на війні від якісного взуття залежить життя, і я знову відчула: війна.

Того ж дня ми об'їздили усі військово-мисливські магазини Дніпропетровщини і на мій дозвіл скупили у них усі набої, що там були. Коли нам продали також набої іншого калібру, на який ми не мали дозволу, ще й нишком перехрестили у спини, я знову відчула себе за тією межею, що відділяє мир від війни.

Те, що було пізніше - вже просто доволі тяжка, іноді нудна робота чи короткі виплески адреналіну. Таких чистих, концентрованих усвідомлень, як у ті доволі буденні моменти, я більше не відчувала ніколи.

Фрайкори Великої України

ГІРКА ПРАВДА...
 Ще рік тому ми всі думали, що ось-ось наші хлопці повернуться з АТО, і ми після перемоги над Росією продовжимо революцію. Ха! Як тепер смішно виглядають такі мрії, коли добровольчий рух майже знищено як такий. Нам поступово по телевізору розказали, який поганий комбат Семенченко, потім про нацизм Азову і бандитизм "Правого Сектора" - ми схавали.
Ну, хай не ми конкретно, але взагалі наше суспільство схавало цей меседж. Адже і правда - навіщо лайдакам і холопам зброя, тим більше недержавні збройні формування? Цю розкіш собі дозволяють лише просунуті держави типу США - ми не для такого. Для нас рекрутчина і смерть від дідівщини в антисанітарній казармі краща за ініціативу кожного вояка-добровольця. Жодного каменю в город ЗСУ - вони роблять навіть занадто багато для таких сопливих націй, як наша. Вони йшли на фронт не для того, щоб ми тут "крєпко спалі", а для того щоб ми тримали тил.
Тил ми не втримали.( Read more... )

Націонал-лібералізм

Оригинал взят у reznichenko_d в Націонал-лібералізм

На початку ХХ сторіччя теоретики марксизму вважали новонароджений націонал-соціалізм нежиттєздатним історичним парадоксом. Адже згідно догм Пророка (К.Маркса) побудова комуністичного суспільства можлива тільки після кривавої світової пожежі, на горе всім буржуям, тобто після перемоги світової соціалістичної революції. Між тим, коли молода "країна робітників та селян" (СРСР) зіштовхнулася із необхідністю перейти від марксистської теорії до практики, тобто до створення "нового суспільства", в 1925 році, на XIV з'їзді ВКП(Б) було проголошено курс на "побудову соціалізму в окремо взятій країні", який і став офіційною доктриною. Паралельно в Італії, Німеччині та деяких інших країнах йшла побудова своїх власних соціалізмів. "Історичний парадокс" обернувся історичною реальністю.

Коли ми - громадський рух "Новий Вогонь" - проголосили свої цінності "націонал-ліберальними", політологи-теоретики також заговорили про нежиттєздатність і парадоксальність цього конструккту. Лібералізм, мовляв, не може бути національним, бо ліберальна теорія заперечує поняття нації.

А ми відповідаємо: нам плювати на ліберальну теорію і ліберальних теоретиків. Нам просто подобаються здобутки ліберального суспільства - громадянська свобода, права і відповідальність, нам подобаються вільні й сильні громадяни. Водночас нам подобається українська нація - гартована Майданом спільнота, яка має одну на всіх історичну долю. І ми мріємо, щоб саме ця спільнота здобула всі можливі громадянські права, які вона заслужила роками боротьби.
"Свобода для своїх", - такий наш принцип. Решта світу хай хоч один одним торгує, їх право.

Макакобол, або Вечные каникулы

Оригинал взят у gorky_look в Макакобол, або Вечные каникулы

Меня всегда радуют драки в Греховной Раде. Поскольку этим недоторканным пидарасам нельзя вломить легально ни во дворе, ни в пытошных подвалах гестапо СБУ – остается одни способ: пусть недоторканные пиздят сами себя. Я вообще предложил бы распылять в зале заседаний какой-нибудь озверин, и голосовать за тот список, где будет второй Кличко, Вирастюк и два неизвестных снайпера. Нехай сами себя доторкают.

В этом блядском цирке на Грушевского жывотные делятся на два базовых типа: депутанги, типа пузатых горилл, которые выбрали сами себя, и шустрые макакапутаты – громадяны из спорта и вокала, которые сдают карточки для голосования на следующий день после их получения.

Но, прежде чем продолжить лекцию о жывотноводстве, хочу перейти к спорту.

***
Футбол – это игра. А игра всего лишь имитация реальности. Путать нельзя.
Мне жаль, что наша сборная вылетела с пятака, но я не понимаю истерик по этому поводу. Мы выиграли у России со счетом 2:0 – наши фанаты, в отличие от кацапских, не убили безобидного пожилого пенсионера с пивным пузом, и не довели до тяжелой комы женщину. А учитывая то, что она была беременна – так вообще 3:0.

Разница между нами в том, что наш Ярмоленко после поражения сказал: «Мне страшно возвращаться в страну», а кацапский Аршавин: «Это нимаи праааблемы». Это счет на табло.
Надо оставаться людьми даже на футболах.

Я помню лицо Шевченко после вылета с мундиаля. Это был его последний шанс вписать свое имя в список призеров. И этот шанс сдох. Шева был создан для того, чтобы быть убийственным острием копья – для того его и брали в «Милан» и «Челси». Но в сборной ему пришлось быть и копьем, и щитом, и лошадью, и еще подковами для лошади. Он метался по полю, но везде быть не смог. Для победы нам не хватило еще трех-четырех Шевченко в команде.

И сраженный воин рухнул навзничь, спиной в изумрудную траву, сжимая в холодеющих руках свой меч. Слава ему. Спортивная Валгалла примет тебя. Как ямайских бобслеистов или африканского пловца, чуть не утонувшего на олимпиаде в Сиднее.

В падении Гектора не меньше достоинства, чем в победе Ахиллеса.

Я Шеву тогда начал уважать, потому что он не только миллионер и эротический календарь, но и баннерет. Блять, вот это и есть спорт, а не строчка в рейтинге или ставки букмекерских контор. Ради этого я смотрю футбол. А не ради того, чтобы бухать под фейерверком возле паба.

***
Спорт и политика – страшное сочетание. Кто кому больше в деревянную рамку с натянутой сеткой забил надутых воздухом резиновых пузырей – тот того и все. Тогда хоккейные гржемлики и вахмурки, вооруженные ключками для хоккея, сделали СССР вассалом ЧССР.

Не, ну если так рассуждать, то таки да.

***
Мне не стыдно за наших футболванов, потому что я лично на поле не выходил, и стыдиться мне нечего. Да мне вааще те фудблолы похую. Я люблю биатлон, как и каптеени Балалайнен. Ставки на фудболы я не делаю, и на стадионы стоять в очереди поссать не хожу.

Мне стыдно за наших макакапутатов с Грушевского, которые в предпоследний день года каденции полетели тихим чартером смотреть фудболы, имея пачки непроголосованных законопроектов в том числе и оборонных – и это в воюющей стране.

У нас тут, блять, война, а у них там, блять, бесконечное евробачення.

Какого хуя на этот чартер не нашелся повстанческий БУК? Или они заранее договорились с принимающей стороной? Полетели бы они на ильюшине или антонове на футбол в Донецк (как спрашивал меня теледебил Куликов)? Там же охуенный стадион, "Дамбассарена"! ценой в город Подольск! Чо, паедешь без охраны?

Мне стыдно за матч, потому что на поле я не выходил, но за депутангов голосовал. И к макакапутатской сволоте я, как гражданин, причастен, в отличие от футбольной. Можно сказать - зашкварен депутатами. Ели из посуды пидарасов.

***
Я сам, наверное, пойду в Греховную на ту каденцию. Расстрелы на стадионе имени Лобановского не обещаю, но лишение гражданства и права избирать и быть избранным за три пропуска заседаний, без справки от врача, обещаю лоббировать