nataliachorna (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
nataliachorna) wrote2015-09-01 09:32 pm
nataliachorna) wrote2015-09-01 09:32 pm
Entry tags:
Бомба під державою.
Нас переключили на дикі сцени насильства під Верховною Радою. В одну мить ми забули про вкрай небезпечне рішення політиків щодо фактичного встановлення змінами до Конституції іншого статусу України – федеративного (конфедеративного?). Попри спроби нікому не відомих це вчора, «експертів» і навіть деяких «метрів» пояснити це розширенням бази демократії і особливостями часу війни.
Як і в Мукачевому, акт тероризму з відео доказами і упередженими заявами високопосадовців, одразу повісили радикалам із «Свободи», яку за один день списали із політичної карти. Немає ніяких пояснень мотивів Ігоря Гуменюка, добровольця АТО, який розгулював по передпарламентській площі з двома гранатами, від вибуху однієї з яких одразу загинув солдат-строковик, а потім – ще двоє нацгвардійців і було поранено чи то 122 чи то 141 нацгвардійців і міліціонерів. Ніхто особливо не цікавиться, як боєць, одягнутий в бронежилет, був застрелений в серце. Із потужної нарізної зброї.
Інформаційна кавалерійська атака на мізки українців миттєво дала свої результати – опонентів у конституційній легітимізації терористів, які вбили тисячі і тисячі українців, створення власними руками українців для них квазідержавності в тілі своєї країни (із безсумнівним московським зовнішнім управлінням), перетворення Конституції в інструмент оформлення обмеженого державного суверенітету, залишилось небагато. Президент, зосередившись у відеозверненні, в основному, на спровокованому теракті, пояснив лише, що без змін до Конституції Захід би від нас відмовився. І що вони, прикінцево, будуть прийняті лише тоді, коли Росія виконає Мінські домовленості. Ага.
Бентежать дві речі.
Перше. Безпринципний торг державністю, національним суверенітетом, територіальною цілісністю і долею українського народу. Без достатньої демократичної легітимності довірою вибоПершерців. В умовах повної нездатності політичної влади виконувати свої конституційні обов’язки і передачі управління країною зовнішнім суб’єктам – Заходу і Росії. З втратою геополітичної суб’єктності і здатності до прийняття самостійних рішень.
Друге. Путін постійно заявляє, що Мінські домовленості має виконувати Україна і «ЛНР-ДНР». Росія - лише «дружелюбний» спостерігач, який надає і готовий надавати максимальну допомогу для врегулювання внутрішнього конфлікту в Україні. Але, при цьому жорстко наполягає на прийнятті нової або оновленої Конституції в якій має бути закріплена «широка автономія» для цих двох сепар-терористських утворень. У Москві донедавна, між іншим, діяла група моделювання з написання тексту нової Конституції і витічних з неї законів. Із російських та українських юристів. І саме її пропозиції, включаючи і принципові текстові формули Суркова, знайшли своє відображення в пункті 11 Мінських угод. Вони вже імплементовані в прийнятому 16 вересня 14-го спеціальному Законі про особливості самоврядування на Донбасі. За ними Україна, за виключно рахунок свого бюджету, формує специфічну широку політичну автономію в Донбасі. Зі статусом квазідержави. Включаючи реально незалежні від Києва зовнішньополітичні функції.
Зміни до Конституції, таким чином, стають елементом нової фази гібридної війни Росії проти України. Її наш Глава держави називає «Бабою Ягою». Яка проти. Але, якраз, усе навпаки. Відповідаючи Чарльзу Роузу на пленарному засіданні Петербурзького економічного форуму, зовсім недавно, 19 червня цього року, Путін зобов’язав Україну виконати Мінські угоди в частині конституційної реформи: «с предоставлением автономии, либо как они говорят о децентрализации власти, пускай по пути децентрализации. Понятно, что это такое, наши европейские партнеры, Французы и Немцы, расшифровали, нас это вполне устраивает, так же как устраивает в целом и представителей Донбаса». Це не все. Путін вимагає негайно застосувати прийнятий раніше закон «об особом статусе этих территорий - Луганска и Донецка, непризнанных республик», який «до сих пор не реализуется».
Очевидно, що президент і вся інша політична влада не хочуть визнавати той факт, що це і є процесом капітуляції України. Без жодних гарантій. Як з боку Росії так і Заходу. Тобто, без майбутнього.
Це найгірша стратегія, яку можна обрати у сфері воєнно-політичної дипломатії. Путін використовує вже велику терористичну, добре озброєну, з великим бойовим досвідом армію, підкріплюючи її власним професійно-воєнним управлінням і тактичними бойовими підрозділами. Разом із жорсткою зовнішньо-політичною дипломатією. Не дивлячись на важкі санкції і значні втрати в економіці та живій силі, він ні разу не відступив, а показово проводить тренажерні тренування. Разом із прем’єр-міністром. Та ще й так апетитно снідаючи великим шматком гриль-м’яса. Україна захищається, відступає, демілітаризує населені пункти і цілі території буферних зон, програє стратегічно і психологічно важливі плацдарми Іловайська і Дебальцевого, несе величезні жертви вбитими, пораненими, отримуючи величезну гуманітарну катастрофу на Сході, стрімко втрачаючи економічні ресурси розвитку, не проводячи жодних важливих реформ, розраховуючи виключно на зовнішні запозичення і на «консервативно-фіскальну політику Уряду», занурюючись все глибше в корупцію, понятійно-політичну доцільність, зменшуючи об’єм гарантій прав і свобод людей і нарощуючи громадянську нестабільність.
Влада все частіше змушена говорити неправду, вдаватися до різноманітних маніпуляцій. Аби зберегти крихкий громадянський спокій і відтягнути фінал неминучої кризи, яка може погрожувати важкими громадянськими протистояннями. З неминучим використанням зброї. Незалежно від причин її застосування вчора, кинута граната і вбивство нацгвардійців – це тільки підтверджують. Зброя стає небезпечним елементом внутрішньої політики, якій неможливо жодними способами, в існуючих умовах, усунути із протистоянь, які будуть тільки нарощуватись і ставати все більш нетерпимими. Це найвразливіший момент відповідальності нинішньої політичної влади.
Реально ситуація стає настільки критичною, що в президента є надто мало шансів зосередитися на пошуку відповідей відносно викликів і загроз, що у будь-який час можуть почати діяти як модель «вірусної бомби». Тоді події будуть розвиватися з такою швидкістю і одночасно в багатьох непрогнозованих місцях і напрямках, що реагувати на них буде майже нереалістично. Можливо, саме тому він так міцно тримається за малесеньку парасольку, яку йому дали Меркель-Оланд за домовленостями з Владіміром Путіним у виді Мінських домовленостей.
Президент Порошенко вже не зможе змінити стратегію. Якщо він би й цього дуже хотів. Надто далеко і глибоко він зайшов в політиці «Мінська» і таємній дипломатії врегулювання військової кризи між Україною і Росією. Навіть, якщо на нього почне жорстко тиснути суспільство, він буде тільки її захищати. Максимально доступними йому засобами. Є шанс, що на цю стратегію ще зможуть вплинути США. Але не раніше, аніж після інавгурації нового президента. Бо Європа, вже декілька місяців підряд, веде дискусію про те, як би повернути Росію до партнерства, знявши з неї, якщо не всі, то найбільш дратійливі для неї санкції. Попри те, вона об’єктивно змушена була би пристати на пропозицію нових посередників, наприклад Польщі, які запропонують для виходу із війни з Росією формат нової міжнародної конференції, яка могла би замінити для України несправедливо забутий владою Будапештський меморандум. Вона єдиноздатна не тільки відновити територіальну цілісність України. Навіть якоюсь автономією для Донбасу. Але не такою принизливою, як передбачено Мінськими угодами. Створенням специфічного міжнародного суб’єкта на території окупованого Криму, незалежного від Росії. Такого, що не є й, звичайно, адміністративно-територіальною одиницею України. Широка конференція країн-гарантів могла би не тільки забезпечити нові кордони України на далекосяжний період, але й надати їй ще й відповідний план економічного розвитку. Разом із глибокими реформами всіх внутрішніх секторів і забезпечити оборонну спроможність країни.
Зараз ми всі, включаючи і державних політиків, маємо зрозуміти, що Україна, попри присутність на відстані західних лідерів, увійшла в глибокий, кризовий непередбачуваний переговорний процес із озброєними сепаратистами, які цілком контролюються Москвою, і діє, виключно маневруючи лише в деталях, за їхніми ультимативними сценаріями і графіками. Це підтверджує і президент, який у своєму звернені пояснив, що зміни до Конституції повинні бути прийняті до кінця цього року. Це вічний глухий переговірний кут, де українці будуть все складніше і важче боротись із кризою державності та опускатись на дно третього світу.
Ми принизили Конституцію при Януковичу. Як основоположний закон держави. Коли нинішній Конституційний Суд, узурпувавши владу суверена і законодавчу, злочинно скасував Конституцію і встановив свою. Янукович – став диктатором. Проти нього повстав Майдан і відновив справедливість. Ціною смерті Небесної сотні. Сьогодні ми знову намагаємося використати Конституцію. Вже для зламу української державності, її пригнічення і згортання. Які би нам пояснення нові політики не давали, навіть порівнюючи цей процес «втечею із рабства».
У час війни Конституцію приймають як акт воєнної диктатури або як акт капітуляції. Бо в її основі не воля народу, а зговір пануючих еліт.
Нове громадянське суспільство, політична нація, що неминуче сформується в найближчий час, будуть змушені взяти на себе відповідальність і за новий конституційний процес, відмовивши в безкінечних маніпуляціях Основним законом держави політикам. Назавжди. Конституція – це головний суспільний договір народу з невизначеною владою, яка наймається ним на роботу для і задоволення його потреб. Тому, виборці самі мають написати і прийняти таку Конституцію. Шляхом створення їх, найвищого у системі влад, установчого органу – національних конституційних зборів чи асамблеї. Обравши делегатів за принципом обрання народних депутатів з єдиною ціллю – підготувати і прийняти нову Конституцію та затвердити її на Всеукраїнському референдумі. Для цього треба спочатку забезпечити мирний процес і створити достатні гарантії стабільності держави, її суверенітету і політичної незалежності. Цього ніколи не буде, якщо ми конституційно підкладемо бомбу під українську державність, легітимізувавши в квазідержавне утворення на Донбасі озброєних до зубів опонентів українського народу.
Треба покінчити з війною. Може війна на війну? Ми можемо і переможемо, бо захищаємо себе і б’ємося за праведну справу. Або Путін змушений буде прийняти нові умови світопорядку від його лідерів і дати гарантії незалежності України її народу. Це кращий мирний шлях. Він вимагає волі, рішучості і відданості національним інтересам.
Тоді Конституція стане інструментом не згортання, а перезаснування і прогресу держави українців.
Гавриш
https://www.facebook.com/stefan.gavrysh/posts/818113148302180
Як і в Мукачевому, акт тероризму з відео доказами і упередженими заявами високопосадовців, одразу повісили радикалам із «Свободи», яку за один день списали із політичної карти. Немає ніяких пояснень мотивів Ігоря Гуменюка, добровольця АТО, який розгулював по передпарламентській площі з двома гранатами, від вибуху однієї з яких одразу загинув солдат-строковик, а потім – ще двоє нацгвардійців і було поранено чи то 122 чи то 141 нацгвардійців і міліціонерів. Ніхто особливо не цікавиться, як боєць, одягнутий в бронежилет, був застрелений в серце. Із потужної нарізної зброї.
Інформаційна кавалерійська атака на мізки українців миттєво дала свої результати – опонентів у конституційній легітимізації терористів, які вбили тисячі і тисячі українців, створення власними руками українців для них квазідержавності в тілі своєї країни (із безсумнівним московським зовнішнім управлінням), перетворення Конституції в інструмент оформлення обмеженого державного суверенітету, залишилось небагато. Президент, зосередившись у відеозверненні, в основному, на спровокованому теракті, пояснив лише, що без змін до Конституції Захід би від нас відмовився. І що вони, прикінцево, будуть прийняті лише тоді, коли Росія виконає Мінські домовленості. Ага.
Бентежать дві речі.
Перше. Безпринципний торг державністю, національним суверенітетом, територіальною цілісністю і долею українського народу. Без достатньої демократичної легітимності довірою вибоПершерців. В умовах повної нездатності політичної влади виконувати свої конституційні обов’язки і передачі управління країною зовнішнім суб’єктам – Заходу і Росії. З втратою геополітичної суб’єктності і здатності до прийняття самостійних рішень.
Друге. Путін постійно заявляє, що Мінські домовленості має виконувати Україна і «ЛНР-ДНР». Росія - лише «дружелюбний» спостерігач, який надає і готовий надавати максимальну допомогу для врегулювання внутрішнього конфлікту в Україні. Але, при цьому жорстко наполягає на прийнятті нової або оновленої Конституції в якій має бути закріплена «широка автономія» для цих двох сепар-терористських утворень. У Москві донедавна, між іншим, діяла група моделювання з написання тексту нової Конституції і витічних з неї законів. Із російських та українських юристів. І саме її пропозиції, включаючи і принципові текстові формули Суркова, знайшли своє відображення в пункті 11 Мінських угод. Вони вже імплементовані в прийнятому 16 вересня 14-го спеціальному Законі про особливості самоврядування на Донбасі. За ними Україна, за виключно рахунок свого бюджету, формує специфічну широку політичну автономію в Донбасі. Зі статусом квазідержави. Включаючи реально незалежні від Києва зовнішньополітичні функції.
Зміни до Конституції, таким чином, стають елементом нової фази гібридної війни Росії проти України. Її наш Глава держави називає «Бабою Ягою». Яка проти. Але, якраз, усе навпаки. Відповідаючи Чарльзу Роузу на пленарному засіданні Петербурзького економічного форуму, зовсім недавно, 19 червня цього року, Путін зобов’язав Україну виконати Мінські угоди в частині конституційної реформи: «с предоставлением автономии, либо как они говорят о децентрализации власти, пускай по пути децентрализации. Понятно, что это такое, наши европейские партнеры, Французы и Немцы, расшифровали, нас это вполне устраивает, так же как устраивает в целом и представителей Донбаса». Це не все. Путін вимагає негайно застосувати прийнятий раніше закон «об особом статусе этих территорий - Луганска и Донецка, непризнанных республик», який «до сих пор не реализуется».
Очевидно, що президент і вся інша політична влада не хочуть визнавати той факт, що це і є процесом капітуляції України. Без жодних гарантій. Як з боку Росії так і Заходу. Тобто, без майбутнього.
Це найгірша стратегія, яку можна обрати у сфері воєнно-політичної дипломатії. Путін використовує вже велику терористичну, добре озброєну, з великим бойовим досвідом армію, підкріплюючи її власним професійно-воєнним управлінням і тактичними бойовими підрозділами. Разом із жорсткою зовнішньо-політичною дипломатією. Не дивлячись на важкі санкції і значні втрати в економіці та живій силі, він ні разу не відступив, а показово проводить тренажерні тренування. Разом із прем’єр-міністром. Та ще й так апетитно снідаючи великим шматком гриль-м’яса. Україна захищається, відступає, демілітаризує населені пункти і цілі території буферних зон, програє стратегічно і психологічно важливі плацдарми Іловайська і Дебальцевого, несе величезні жертви вбитими, пораненими, отримуючи величезну гуманітарну катастрофу на Сході, стрімко втрачаючи економічні ресурси розвитку, не проводячи жодних важливих реформ, розраховуючи виключно на зовнішні запозичення і на «консервативно-фіскальну політику Уряду», занурюючись все глибше в корупцію, понятійно-політичну доцільність, зменшуючи об’єм гарантій прав і свобод людей і нарощуючи громадянську нестабільність.
Влада все частіше змушена говорити неправду, вдаватися до різноманітних маніпуляцій. Аби зберегти крихкий громадянський спокій і відтягнути фінал неминучої кризи, яка може погрожувати важкими громадянськими протистояннями. З неминучим використанням зброї. Незалежно від причин її застосування вчора, кинута граната і вбивство нацгвардійців – це тільки підтверджують. Зброя стає небезпечним елементом внутрішньої політики, якій неможливо жодними способами, в існуючих умовах, усунути із протистоянь, які будуть тільки нарощуватись і ставати все більш нетерпимими. Це найвразливіший момент відповідальності нинішньої політичної влади.
Реально ситуація стає настільки критичною, що в президента є надто мало шансів зосередитися на пошуку відповідей відносно викликів і загроз, що у будь-який час можуть почати діяти як модель «вірусної бомби». Тоді події будуть розвиватися з такою швидкістю і одночасно в багатьох непрогнозованих місцях і напрямках, що реагувати на них буде майже нереалістично. Можливо, саме тому він так міцно тримається за малесеньку парасольку, яку йому дали Меркель-Оланд за домовленостями з Владіміром Путіним у виді Мінських домовленостей.
Президент Порошенко вже не зможе змінити стратегію. Якщо він би й цього дуже хотів. Надто далеко і глибоко він зайшов в політиці «Мінська» і таємній дипломатії врегулювання військової кризи між Україною і Росією. Навіть, якщо на нього почне жорстко тиснути суспільство, він буде тільки її захищати. Максимально доступними йому засобами. Є шанс, що на цю стратегію ще зможуть вплинути США. Але не раніше, аніж після інавгурації нового президента. Бо Європа, вже декілька місяців підряд, веде дискусію про те, як би повернути Росію до партнерства, знявши з неї, якщо не всі, то найбільш дратійливі для неї санкції. Попри те, вона об’єктивно змушена була би пристати на пропозицію нових посередників, наприклад Польщі, які запропонують для виходу із війни з Росією формат нової міжнародної конференції, яка могла би замінити для України несправедливо забутий владою Будапештський меморандум. Вона єдиноздатна не тільки відновити територіальну цілісність України. Навіть якоюсь автономією для Донбасу. Але не такою принизливою, як передбачено Мінськими угодами. Створенням специфічного міжнародного суб’єкта на території окупованого Криму, незалежного від Росії. Такого, що не є й, звичайно, адміністративно-територіальною одиницею України. Широка конференція країн-гарантів могла би не тільки забезпечити нові кордони України на далекосяжний період, але й надати їй ще й відповідний план економічного розвитку. Разом із глибокими реформами всіх внутрішніх секторів і забезпечити оборонну спроможність країни.
Зараз ми всі, включаючи і державних політиків, маємо зрозуміти, що Україна, попри присутність на відстані західних лідерів, увійшла в глибокий, кризовий непередбачуваний переговорний процес із озброєними сепаратистами, які цілком контролюються Москвою, і діє, виключно маневруючи лише в деталях, за їхніми ультимативними сценаріями і графіками. Це підтверджує і президент, який у своєму звернені пояснив, що зміни до Конституції повинні бути прийняті до кінця цього року. Це вічний глухий переговірний кут, де українці будуть все складніше і важче боротись із кризою державності та опускатись на дно третього світу.
Ми принизили Конституцію при Януковичу. Як основоположний закон держави. Коли нинішній Конституційний Суд, узурпувавши владу суверена і законодавчу, злочинно скасував Конституцію і встановив свою. Янукович – став диктатором. Проти нього повстав Майдан і відновив справедливість. Ціною смерті Небесної сотні. Сьогодні ми знову намагаємося використати Конституцію. Вже для зламу української державності, її пригнічення і згортання. Які би нам пояснення нові політики не давали, навіть порівнюючи цей процес «втечею із рабства».
У час війни Конституцію приймають як акт воєнної диктатури або як акт капітуляції. Бо в її основі не воля народу, а зговір пануючих еліт.
Нове громадянське суспільство, політична нація, що неминуче сформується в найближчий час, будуть змушені взяти на себе відповідальність і за новий конституційний процес, відмовивши в безкінечних маніпуляціях Основним законом держави політикам. Назавжди. Конституція – це головний суспільний договір народу з невизначеною владою, яка наймається ним на роботу для і задоволення його потреб. Тому, виборці самі мають написати і прийняти таку Конституцію. Шляхом створення їх, найвищого у системі влад, установчого органу – національних конституційних зборів чи асамблеї. Обравши делегатів за принципом обрання народних депутатів з єдиною ціллю – підготувати і прийняти нову Конституцію та затвердити її на Всеукраїнському референдумі. Для цього треба спочатку забезпечити мирний процес і створити достатні гарантії стабільності держави, її суверенітету і політичної незалежності. Цього ніколи не буде, якщо ми конституційно підкладемо бомбу під українську державність, легітимізувавши в квазідержавне утворення на Донбасі озброєних до зубів опонентів українського народу.
Треба покінчити з війною. Може війна на війну? Ми можемо і переможемо, бо захищаємо себе і б’ємося за праведну справу. Або Путін змушений буде прийняти нові умови світопорядку від його лідерів і дати гарантії незалежності України її народу. Це кращий мирний шлях. Він вимагає волі, рішучості і відданості національним інтересам.
Тоді Конституція стане інструментом не згортання, а перезаснування і прогресу держави українців.
Гавриш
https://www.facebook.com/stefan.gavrysh/posts/818113148302180