Про Яну Зінкевич

Оригинал взят у bilozerska в Про Яну Зінкевич

Долучаюся до кампанії зі збору коштів на реабілітацію керівника медичної служби УДА і батальйону "Госпітальєри", нашої Яни Зінкевич, яка зараз пересувається на інвалідному візку і проходить реабілітацію в ізраїльській клініці, щоб знову навчитися ходити. У неї є шанси - нещодавно Яна почала самостійно рухати правою ногою.

Всі, хто чули це ім'я, знають, що Яна Зінкевич - це дівчина, яка у 19 років з нуля створила найпотужнішу на всьому фронті парамедичну службу. Тому я краще розкажу про те, чого не знають, про ту Яну, якою вона була до того, як про неї дізналася вся країна.

Ми познайомилися з нею, коли ми - майбутній ДУК ПС, згодом УДА - ще не воювали, готувалися до війни на базі під Дніпропетровськом. Яна була однією з трьох, здається, дівчат, які чергували у медпункті. Мовчазна, з тихим голосом. У той період пам'ятаю її лише в обличчя.

Я пам'ятаю, як нам перед однією операцією видали зброю (і швидко забрали, але це було потім). Хлопці, мало не озвірілі від сидіння на базах і слухання обіцянок, що зброя ось-ось з'явиться - як же вони хапали ту зброю... Оті старезні АК-47, яких все одно не вистачало на всіх. Дівчат було лише троє, і нам за цю зброю довелося мало не битись, але ми її добули. І ось стоїмо я і ще одна дівчина з тими калашами, з-під кашкетів довгі світлі коси - нам і на думку не спадає від когось ховатись. А деякі хлопці, яким не вистачило, стоять без зброї. І лунає наказ: "Жінкам - зброю здати". Як же нам прикро було. Здали, звичайно.
А Яна - не здала. Натягнула шапочку не по погоді на самі очі, сховалася за спину якогось здорованя і закосила під невисокого хлопця. Отак. І потрапила на операцію, звичайно, бо в неї ж була зброя.

Я пам'ятаю її під час нашого першого бою. Вона встигла витягти пораненого, ще й трохи постріляла по спалахам супротивника.

( Далі )