Звезда Полынь

Звезда Полынь

Прошло 30 лет с тех тревожных и необычных весенних вечеров, когда спокойный, квитучий, провинциальный Киев вдруг оказался в причастен к драматическим событиям мирового масштаба.

Те киевляне, кто не спит ночами, помнят гул нескольких БТР-ов и одинокие машины скорой, несущиеся в сторону аэропорта Жуляны ночью 26-го апреля. Это были тревожные предвестники чего-то. Остальные помнят волну панических слухов о ядерном взрыве, рекомендации закрывать окна, пить йод и алкоголь (чему несказано обрадовалось большинство взрослого мужского населения Киева). Помнят, как ловили ВВС и “Голос Америки” на коротких волнах и жадно ждали хоть какой-то информации об Аварии на ЧАЭС. Помнят брехню советских руководителей, газет и телевидения. Помнят вывозы школьников на загородные мероприятия 28-го и 29-го апреля, когда пошли радиоактивные дожди. Помнят ту злосчастную первомайскую демонстрацию (как назло была жара и пыль), помнят поливальные машины и смертоубийство на вокзале за билетами, когда наконец-то власть начала говорить народу правду (начало мая). Помнят прицепные вагоны 40-ых годов, вытащенные из запасников депо по всей ЮЗЖД. Помнят солдатиков-срочников, грузящих свинцовые болванки на МИ-8 и МИ-24 в Жулянах. Помнят первые могилы и фотографии погибших пожарников. Помнят доброту своих близких и дальних родственников на просторах огромного Советского Союза, принимавших киевских деток на лето.
Прошло уже очень много лет. Сменилось поколение. Некоторые потеряли здоровье или умерли от рака, а некоторые получили странные мутации, приведшие к развитию физиологической консервации организма. Некоторые дети родились слабыми и больными, а некоторые родились с необычными способностями. Но природа 30 километровой зоны возродилась и расцвела буйством красок и жизни. При отсутствии алчных, бездушных и жестоких людей, расплодились звери и птицы, реки заполнились рыбой. Появились мишки и рыси, лоси и зубры, стада кабанов. Растения заполнили всё свободное пространство и победили городской асфальт.

Лучшей памятью погибших и пострадавших будет сохранение Чернобыльской Зоны, как уголка дикой нетронутой природы, свободной от ужасных двуногих говорящих обезьян. Пусть место забравшее жизни - рождает новую красивую жизнь.
http://voronlegion.blogspot.com/2016/04/blog-post_27.html

Щоб не було соромно перед мертвими і живими

Оригинал взят у bilozerska в Щоб не було соромно перед мертвими і живими

Це - наші загиблі.
Не всі, а лише ті, чиї фото були в мене під рукою.
З деякими з них я дружила, з деякими навіть не була знайома. Але в кожного з них були близькі, які їх любили.

Усі вони - мешканці всіх регіонів України - загинули за український Донбас. За перемогу у російсько-українській державницькій війні - за право нашої держави за існування.

Вони гинули не за (про)російську Україну, яку ми отримаємо, як тільки окуповані території проведуть вибори і отримають офіційне право блокувати усі ініціативи нашої держави, невгодні Кремлю.

Такого не було ні при Кучмі, ні при Ющенкові, а коли щось подібне спробував зробити Янукович - стався Майдан.
Якщо ми допустимо вибори і "особливий статус" - уся пролита кров, починаючи з Майдану, пролита марно. 25 років незалежності - коту під хвіст.

Спочатку перемога, потім процес, аналогічний денацифікації у післявоєнній Німеччині, а потім, років через 5, і вибори. Не раніше. Тоді - український Донбас без "п'ятої колони". Тоді - не соромно. Не соромно перед світом, перед загиблими, перед їхніми і нашими дітьми, перед нашими співгромадянами, яких ми покинули там, як непотріб, а вони, ризикуючи життям, щодня передають нам інформацію і чекають нас, чекають на український прапор у Донецьку й Луганську.

Уроди, які прикидаються, що займаються політикою, а насправді роблять бізнес за рахунок нашої держави - ніколи не опускатимуть очей перед мертвими на фото і перед живими дітьми. Це робити нам - усе життя, якщо ми зараз дозволимо їм програти цю війну.

Прошу репосту.